"Кавказ "- пристрасний відгук на тогочасну загарбницьку імперську політику . Продовження теми національно - визвольної боротьби .
.
1.«Кавказ» . Історія написання поеми
Задум написати поему виник десь у кінці серпня — на початку вересня 1845 р., коли Шевченкові стало відомо про загибель Я. П. де Бальмена у Даргинському поході в липні 1845 р. Зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Лубнах у кінці жовтня 1845 р., Шевченко розпитував його про події на Кавказі. Мемуарист згадував про цю зустріч: «Долго мы беседовали о горцах; его все занимало, он расспрашивал о малейших подробностях тамошнего быта
.2.Присвята. Яків де Бальмен. Епіграф
Поему «Кавказ» Т. Шевченко присвятив своєму другові Якову де Бальмену — графові, рід якого походив із Шотландії, обдарованій особистості. Яків де Бальмен як художник брав участь в оформленні рукописного альбома «Wirszy T. Szewczenka», загинув під час загарбницької війни Росії на Кавказі.
.3.Загарбницька політика самодержавства на Кавказі
Кавказька війна тривала 47 років, з 1817 по 1864 роки, і закінчилася перемогою росіян, породивши навколо себе безліч легенд і міфів, іноді дуже далеких від реальності.
Які ж причини кавказької війни?
Як і у всіх війнах – в переділі територій: три могутні держави – Персія, Росія і Туреччина – вели боротьбу за панування над «воротами» з Європи в Азію, т . тобто над Кавказом. При цьому ставлення місцевого населення не враховувалося взагалі.
На початку 1800-х Росія змогла відстояти у Персії і Туреччини свої права на Грузію, Вірменію і Азербайджан, а народи Північного і Західного Кавказу відійшли до неї як би «автоматично ».
Але горяни зі своїм бунтівним духом і любов’ю до незалежності не могли змиритися з тим, що Туреччина поступилася Кавказ цареві просто в дар.
Кавказька війна почалася з появою в цьому регіоні генерала Єрмолова, який пропонував цареві перейти до активних дій з метою створення в гірських віддалених районах фортець-поселень, де будуть розташовані російські гарнізони.
Горяни запекло пручалися, володіючи перевагою війни на своїй території. Але тим не менше втрати росіян на Кавказі аж до 30-х років становили кілька сотень на рік, та й ті були пов’язані з озброєними виступами.
Але ось потім ситуація різко змінилася.
У 1834 році на чолі горців-мусульман став Шаміль. Саме при ньому кавказька війна прийняла найбільший розмах.
Шаміль вів одночасну боротьбу як проти царських гарнізонів, так і проти тих феодалів, які визнавали владу росіян. Саме за його наказом убили єдиного спадкоємця Аварського ханства, а захоплена скарбниця Гамзат-бека дала можливість набагато збільшити військові витрати.
Фактично головною опорою Шаміля були мюріди і місцеве духовенство.Он неодноразово робив набіги на російські фортеці і селища- відступники.
Однак і російські відповідали тією ж мірою: влітку 1839-го року військова експедиція опанувала резиденцією імама, а пораненому Шамілю вдалося перебратися до Чечні, яка і стала новою ареною військових дій.
Генерал Воронцов, який встав на чолі царських військ, повністю змінив тактику ведення боїв, припинивши експедиції в гірські аули, які завжди супроводжувалися великими матеріальними і людськими втратами. Солдати почали вирубувати в лісах просіки, зводити укріплення, створювати козачі станиці.
Та й самі горяни більше так не довіряли імаму. І в кінці 40-х років 19-го століття територія імамату почала скорочуватися, в результаті повністю опинившись в блокаді.
У 1848 році російські захопили один з стратегічно важливих аулів – Гергебіль, а потім і грузинську Кахетію. Їм вдалося відбити спроби мюридів знищити укріплення в горах.
Деспотизм імама, військові побори, репресивна політика відштовхували горян від руху мюридизмом, що тільки посилювало внутрішню конфронтацію.
Кавказька війна із закінченням Кримської війни перейшла в свій останній етап. Намісником царя і командувачем військами став генерал Барятинський, а начальником штабу – майбутній військовий міністр і реформатор Мілютін.
Росіяни від оборони перейшли до наступальних дій. Шаміль виявився відрізаний від Чечні в Гірському Дагестані.
При цьому Барятинський, який добре знав Кавказ, в результаті своєї досить діяльної політики щодо налагодження мирних відносин з горцями незабаром став дуже популярний на Північному Кавказі. Горяни схилялися до російської орієнтації: скрізь почали спалахувати повстання.
До травня 1864 року був зломлений останній осередок опору мюридів, а сам Шаміль в серпні здався в полон. У цей день закінчилася Кавказька війна, підсумки якої пожинають сучасники.
.
4. Повідомлення учня про образ Прометея.
Прометей у давньогрецькій міфології — титан, покровитель і захисник людей, який викрав вогонь з Олімпу і віддав його людям.
За це Зевс жорстоко його покарав: наказав прикувати до скелі в Кавказьких горах, і щодня орел видирав з його грудей печінку, яка за ніч виростала знову. У Шевченка Прометей — це народ. Безсмертя Прометея — безсмертя народу; це узагальнений символ нескореності народу, невмирущості його прагнень до свободи, волі, державної незалежності.
5.Робота над твором Т. Шевченка «Кавказ»
5.1. Сюжет.
- Поема розповідає про загарбницьку безглузду війну, що десятиріччями веде самодержавство з маленькими кавказькими народами, чия національна свідомість настільки висока, що не вдається цей народ здолати.
- У творі звучить ніби гімн героям-кавказцям, що борються за волю, й звинувачення в безглуздій невиправданій війні, яка не принесе користі ні Кавказу, ні народам імперії. Тільки верхівка країни може отримає зиск і задоволення.
5.2. Композиція.
Твір написаний у формі революційно-викривального ліричного монологу, сповненого ораторських, агітаційно-закличних інтонацій надзвичайної пристрасної сили. Це монолог, точніше — цикл монологів, що має різних адресатів, і від адресатів залежить характер і ступінь поетової пристрасті. Вся колосальна панорама російського життя з безліччю внутрішніх планів і переходів, зі складними образами в поемі вмістилася в 178 віршованих рядках.
- Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея.
- Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивності простого люду в зв’язку з цим.
- Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.
- Розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив з московської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — царизм, а не горці.
5.3 . Художні особливості твору.
Для викриття та засудження загарбницької політики влади Т. Шевченко створює рядки, сповнені великого емоційного напруження. Мова поеми наповнюється гіперболами, використаними у зростаючій градації риторичними питаннями й окликами. Сатирична метафора «війна — царське полювання» розгортається в сарказмі й іронії панегірика царю-«батюшке» та його «хортам, і гончим, і псарям». Протиставляє цареві він справжніх славних
героїв, борців за волю. Так на контрасті створюється напружена поезія: від сарказму — до лірики, від іронії — до уславлення. Поетика твору підпорядкована завданню втиснути у невеличкий обсяг величезну картину життя в Російській імперії, цілий калейдоскоп образів і роздумів. Тому мова твору афористична і лаконічна («борітеся — поборете»).
5.4. Віршований розмір.
Значна частина сатири написана чотиристопним ямбом, поет відчув силу «викривального ямба», як називають цей розмір, і з гнівом кинув його на ненависного ворога
6. Словникова робота.
Медитація – філософські роздуми про свою долю і долю батьківщини.
Інвектива – гострий виступ проти кого-небудь, чого-небудь.
Іро́нія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення
7.. Жанр:
- сатирична поема з елементами ліричного;
- цей твір не є у повній мірі поемою. У ній немає героїв, сюжету, не зображено динаміки розвитку характерів персонажів через сюжет. Немає епічних картин, епізодів, твір наскрізь ліричний, філософський, емоційний. Але значущість проголошених у «Кавказі» гуманістичних ідей підіймає цей твір до рівня політичної і сатиричної поеми, у якій цілісною картиною зображено загарбницьку політику імперії і проголошено гімн волі та жалю за невинно загиблими;
- І. Франко назвав «Кавказ» огненною поемою. «Шевченко з його сонячним
темпераментом — це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу...»;
- Сатиричний твір — інвектива з елементами лірики та героїки.
Немає коментарів:
Дописати коментар